ЧЕРВОНА РУТА

Музика була його любов’ю – він читав гармонію, як художню літературу. Блакитноокий романтик, невибагливий естет, веселий дотепник, люблячий син, брат. «Червона рута. Автор слів та музики – Володимир Івасюк!» – прозвучало його ім’я на «Пісні року-71» і 21-річний хлопець з Кіцманя став композитором номер один великої країни. Миттєва слава, любов фанатів, вродливі дівчата у пошуку його прозорого погляду – не змінили його чистої натури. Він називав друзів «старічок» і міг несподівано відправити ящик пива потягом. Засмалити цигарку, посидіти з чорною кавою при розмові, не шкодувати грошей на подарунки. «Старий, в таких кольорах ні працювати, ні жити не можна!» Змінювати барви – це ж не лише про колір стін. Його піснями радянська Україна стала жовто-синя – він закохував у її Карпатські гори, бистрі ріки, зоряні ночі. Він став спомином, нашою непоправною втратою. Брутальним змінився час. Чому ж сьогодні так сильно звучать його пісні? Код нації – кажуть одні. Невмирущий талант – кажуть другі. Геній української пісні. Це все так. А ще, прекрасною є його мрія юності – пошук загадкової гірської квітки щастя. Він вказав нам до неї дорогу – через щирість посмішки, тепло обіймів, вірність своїй українській землі.

Жанр - майже біографічний мюзикл.